Представники українського істеблішменту впродовж 11 останніх років постійно наголошують, що Крим та Донбас — це Україна. Однак далеко не завжди слова трансформуються у конкретні дії. На жаль, час від часу, зустрічаються ситуації, у яких подібні гасла носять суто символічний характер. Якщо раніше внутрішньо переміщені особи (ВПО) звертали увагу на недопрацювання держави у соціально-побутових питаннях, то тепер гостро постає проблема абітурієнтів з тимчасово окупованих територій.
Звісно, український медіа-простір вже бачив історії людей, які більшу частину життя провели на окупованій території і з досягненням повноліття виїхали до підконтрольних Києву населених пунктів. Але це поодинокі випадки. Для того, аби такі історії мали системний характер, потрібна продумана державна політика.
Студенти Маріупольського державного університету. Фото: Центр «Донбас-Україна» МДУ
Як сьогодні виглядає шлях, який має пройти людина, щоб здобути вищу освіту саме в Україні? Одна зі студенток-першокурсниць Маріупольського державного університету (ім’я не вказано з міркувань безпеки – прим. Д.В.), розповіла «Новинам Донбасу» свою історію.
Дівчина з початку російської агресії на Донбасі у 2014 році залишалася жити у Донецьку, але часто виїздила до Києва. Повноцінно переїхати до столиці України вона не могла через сімейні обставини. Згодом цей переїзд відбувся, однак і життя поділилося на два міста, тим паче, що дівчина вступила та продовжувала вчитися у Донецьку на заочній формі навчання. Усі ці роки її не полишала надія на те, що Донецьк рано чи пізно повернеться до України. Утім з кожним роком рівень життя в окупованому місті стрімко погіршувався.
Фатальне невезіння: героїні цього матеріалу довелося вчергове поїхати до родичів у Донецьк в січні 2022 року. Квитки назад до Києва були заброньовані на 25 лютого, але цьому виїзду судилося відбутися набагато пізніше — понад рік їй довелося прожити в окупації. А згодом, подолавши маршрут довжиною в добу, нинішня студентка МДУ все ж дісталася підконтрольній Україні території.
Адаптувавшись у столиці України, минулого року дівчина вирішила отримати вищу освіту вже українського зразка, адже документи про навчання, видані в окупації, не визнаються легітимними. До того також були спроби розпочати навчання у Києві, однак програми, які написані на папері, у реальному житті просто не функціонували. Відтак, вирвавшись з окупації, абітурієнтка звернулася до організацій, які спеціалізуються на допомозі та супроводі вступників з тимчасово окупованих територій. Однак цей крок не привів до бажаного результату.
«Існує кілька таких організацій, але коли звернулася до однієї з них зі своїм запитом, мені відповіли, що допомогти не можуть і взагалі відправили на окуповану територію. Я не казатиму назву, але це одна з провідних організацій, хто займається питаннями ВПО безпосередньо по Донбасу», – розповіла студентка МДУ (Маріупольський державний університет – прим.авт.).
Однак дівчина не здалася, а почала шукати інші варіанти. Одним з таких був лист до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Своєю чергою, Міністерство перенаправило цей запит до МОН. Відповідь від освітнього міністерства довелося чекати приблизно місяць. Але по суті відповідь була формальною: в МОН просто послалися на закон України, який дозволяє їм видавати певні документи.
«Коли я зверталася до гуманітарної організації, зі мною зв’язався юрист. І його рекомендація була чекати на відповідь МОН. Коли ж відповідь від Міністерства науки і освіти надіслало свою відповідь без конкретних рекомендацій, я запитала в юриста: “Що мені робити далі? Бо я людина, яка дійсно хоче і може вчитися”. На що мені відповіли в стилі: «Ми вам нічим не можемо допомогти, повертайтеся на окуповану територію».
Я зачепилася за те, що мала атестат за 9-й клас, виданий ще за стандартами українського Міністерства науки і освіти, від якого ми теоретично могли відштовхуватися. І коли я пропонувала різні шляхи вирішення цього питання, наприклад, закінчити школу екстернатом на базі диплому про освіту за 9 класів, мені чітко дали зрозуміти, що це неможливо», — розповіла абітурієнтка з Донецька.
Тоді ж дівчина взяла ситуацію у свої руки і просто почала звертатися до вищих навчальних закладів напряму. Вона наголошує, що це, на її думку — єдиний ефективний шлях у такій ситуації.
Отже, якщо ваш шлях в чомусь схожий на цю історію — не варто опускати руки. Важливо пам’ятати, що далеко не кожен університет або інститут чекає на абітурієнтів з тимчасово окупованої території. Однак, якщо ви зіштовхнулися і з такою ситуацією, це ще не привід для відчаю.
«Практично у кожному вищому навчальному є можливість вступу для абітурієнтів з ТОТ, але не в кожному працює програма “Донбас — Україна”. Мені пощастило, що я побачила цю інформацію на сайті Маріупольського державного університету. Там увійшли в мою ситуацію і сказали надсилати пакет документів. Я пояснила, що паспорти будуть українськими, а всі інші документи, особливо про освіту, вже місцевого зразка. Це не стало перешкодою. Після того, як я все відправила, мені сказали “З вами зв’яжуться”», — пригадує студентка МДУ.
І дійсно, відповідь від університету довелося чекати куди менше, ніж відповідь від міністерства. На дівчину вийшли представники Маріупольського ліцею, який розташовується у Пуща-Водиці біля Києва. Представник освітнього центру «Донбас – Україна» поінформував, що для вступу необхідно скласти екстернальний іспит за 11-й клас.
«Спочатку у мене була полегшена версія НМТ. Для людей з тимчасово окупованих територій рівень складності цих тестів легший, ніж для вступників з підконтрольної території. Це були тести з української мови та літератури, математики та історії України. Оцінки також виставлялися за шкалою НМТ. Потім я складала тести в онлайн-форматі безпосередньо для шкільного атестату. Коли я подужала і це завдання, мені надійшов лист про те, що я успішно впоралася.
За два тижні я отримала готовий атестат 11-го класу і там були усі перенесені оцінки з донецької школи не за числовим показником, а за якістю знань: “Зараховано”, “добре”, “відмінно” і так далі. Загальний же бал сформовано за оцінками за іспити. А середній бал атестату вийшов 11.5 балів», — поділилася абітурієнтка з Донецька.
А далі — пакет документів, зі свіжим статусом ВПО (його потрібно оновити згідно із роком вступу до ВНЗ) та новим атестатом. Як наслідок — успішний вступ до українського ВНЗ. Утім, дівчина впевнена: цього всього не було б, якби вона не звернулася до університету напряму.
Ректор Донецького національного університету ім. Василя Стуса Ілля Хаджинов.
Цьогоріч абітурієнтам так само належить пройти непростий шлях для здобуття вищої освіти в українських вишах. Схема — ідентична тій, по якій пройшла вищезгадана студентка минулого року. Про це «Новинам Донбасу» розповів ректор Донецького національного університету ім. Василя Стуса Ілля Хаджинов.
«Вступ абітурієнтів з тимчасово окупованих територій України до університетів можливий за спрощеною процедурою, передбаченою державними нормативно-правовими актами. При українських університетах працюють щороку освітні центри "Крим-Україна" та "Донбас-Україна" у період вступної кампанії.
Можливо два варіанти: по-перше, якщо у вступника є український атестат про повну загальну середню освіту через освітні центри абітурієнти можуть вступати без ЗНО / НМТ, використовуючи вступні іспити у формі співбесід; по-друге, якщо вступник не має український атестат про повну загальну середню освіту, тоді він/вона звертається до освітніх центрів, де визначають школу, в якій складатиме державну підсумкову атестацію та отримує такий український документ. Зрештою, із ним абітурієнт може вступати без ЗНО / НМТ, використовуючи вступні іспити у формі співбесід до українських університетів», — розповів Ілля Хаджинов.
Щодо абітурієнтки з Донецька, яка подолала тяжкий шлях, аби здобувати вищу освіту в Україні, то вона вже не бачить майбутнього у рідному місті.
«Майбутнього в Донецьку через особисті вже причини я не бачу, повертатися туди не збираюся. Навіть коли він повернеться до складу України, навряд чи повернуся, надто багато болю завдало рідне місто. Майбутнє у Києві, тим паче, що зараз із вступом відкрито багато доріг. У тому числі – наукові», – розповіла студентка Маріупольського державного університету.
Вся ця історія нагадує стару істину: порятунок тих, хто потопає — лише у їхніх руках. Гуманітарні організації — не панацея, а держава на 11-й рік існування проблеми ВПО все ще не навчилася працювати із цією аудиторією. Але прогрес є: принаймні, людей, які виявилися заручниками окупації, більше не відкидають в бік, як зайву проблему.